Глімепірид Канон 4мг №30 таблетки

Клініко-фармакологічна група:Пероральний гіпоглікемічний препарат

Гіпоглікемічну засіб для перорального застосування групи сульфонілсечовини ІІІ покоління

Цукровий діабет 2 типу (інсуліннезалежний) у разі неефективності дієтотерапії та фізичного навантаження.

Початкову та підтримуючу дозу встановлюють індивідуально на основі результатів регулярного контролю рівня глюкози в крові та в сечі.
Початкова доза становить 1 мг 1 раз/добу. При необхідності добова доза може бути поступово збільшена (на 1 мг за 1-2 тижні) до 4-6 мг.
Максимальна доза становить 8 мг/добу.

З боку обміну речовин: гіпоглікемія, гіпонатріємія.
З боку травної системи: нудота, блювання, відчуття дискомфорту в епігастрії, біль у животі, діарея, підвищення активності печінкових трансаміназ, холестаз, жовтяниця, гепатит (аж до розвитку печінкової недостатності).
З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, еритропенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку органа зору: тимчасові порушення зору.
Алергічні реакції: свербіж, кропив'янка, шкірний висип; рідко - диспное, зниження артеріального тиску, анафілактичний шок, алергічний васкуліт, фотосенсибілізація.

Цукровий діабет 1 типу (інсулінозалежний), кетоацидоз, прекома, кома, печінкова недостатність, ниркова недостатність (в т.ч. хворі, які перебувають на гемодіалізі), вагітність, лактація, підвищена чутливість до глімепіриду, до інших похідних сульфонілсечовини та сульфаніламідів.

Протипоказаний до застосування при вагітності. У разі запланованої вагітності або при настанні вагітності жінку слід перевести на інсулін.
В період лактації слід перевести жінку на інсулін.
В експериментальних дослідженнях встановлено, що глімепірид виділяється з грудним молоком.


Застосування при порушеннях функції печінки
Протипоказаний при печінковій недостатності.


Застосування при порушеннях функції нирок
Протипоказаний при нирковій недостатності (у т. ч. хворим, які перебувають на гемодіалізі).

З обережністю застосовують у пацієнтів з супутніми захворюваннями ендокринної системи, що впливають на вуглеводний обмін (у т. ч. порушення функції щитовидної залози, аденогипофизарная або адренокортикальна недостатність).
У стресових ситуаціях (при травмі, хірургічному втручанні, інфекційних захворюваннях, що супроводжуються пропасницею) може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулін.
Слід враховувати, що симптоми гіпоглікемії можуть бути згладжені або зовсім відсутні у літніх пацієнтів, пацієнтів з НЦД або отримують одночасне лікування бета-адреноблокаторами, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими симпатолітиками.
При досягненні компенсації цукрового діабету підвищується чутливість до інсуліну; у зв'язку з цим у процесі лікування може знизитися потреба в глімепіриді. Щоб уникнути розвитку гіпоглікемії необхідно своєчасно знизити дозу або відмінити глімепірид. Корекцію дози слід проводити при зміні маси тіла пацієнта або при зміні його способу життя, або при появі інших факторів, що сприяють розвитку гіпо - або гіперглікемії.
При переході на глімепірид з іншого препарату необхідно брати до уваги ступінь і тривалість ефекту попереднього гіпоглікемічного засобу. Може виникнути необхідність у тимчасовому припиненні лікування, щоб уникнути аддитивного ефекту.
У перші тижні лікування може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать: нерегулярне, неповноцінне харчування; зміни звичної дієти; вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі; зміна звичного режиму фізичних навантажень; одночасне застосування інших лікарських засобів. Гіпоглікемія може бути швидко купирована негайним прийомом вуглеводів.
В період лікування необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі, а також концентрації глікованого гемоглобіну.
Вплив на здатність до водіння автотранспорту і керуванню механізмами
В період лікування слід утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з інсуліном або іншими гіпоглікемічними препаратами, інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, хлорамфеніколом, похідними кумарину, циклофосфамідом, дизопірамідом, фенфлурамином, фенирамидолом, фібратами, флуоксетином, гуанетидином, изофосфамидами, інгібіторами МАО, миконазолом, ПАСК, пентоксифиллином (при ін'єкційному введенні у високих дозах), фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфинпиразоном, сульфаніламідами, тетрациклінами.
Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, кортикостероїдами, діазоксидом, діуретиками, епінефрином (адреналіном) та іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (після тривалого застосування), нікотиновою кислотою (у високих дозах), естрогенами і прогестогенами, фенотіазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози.
При одночасному застосуванні блокатори гістамінових H2-рецепторів, клонідин і резерпін здатні як потенціювати, так і знижувати гіпоглікемічну дію глімепіриду.
На тлі застосування глімепіриду можливе посилення або послаблення дії похідних кумарину.
Етанол може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду.