ФАРМАКОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ: селективний блокатор ?1-адренорецепторів без ВСА. Блокує ?1-адренорецептори та зменшує дію на них катехоламінів. Чинить гіпотензивну та антиангінальну дію. Гіпотензивна дія обумовлена зниженням МОК, зменшенням симпатичної стимуляції периферичних судин і пригніченням вивільнення реніну нирками. Антиангінальна дія обумовлена блокадою ?1-адренорецепторів, що спричиняє зменшення роботи серця за рахунок негативного хронотропного та інотропного дії. Таким чином, бісопролол (INN — bisoprololum) усуває або зменшує вираженість симптомів ішемії міокарда. Бісопролол майже повністю (до 90%) всмоктується в ШКТ. Ефект первинного проходження через печінку виражений досить незначно, завдяки чому препарат має високу біодоступність — близько 90%. Період напіввиведення становить 10-12 год, що забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин при прийомі 1 раз на добу. Понад 95% активної речовини виділяється нирками, 50% — в незміненому вигляді. В організмі людини активні метаболіти не утворюються. СВІДЧЕННЯ: АГ, ІХС (стабільна стенокардія). ЗАСТОСУВАННЯ: всередину, терапевтична доза — 5-10 мг 1 раз на добу, максимальна добова доза — 20 мг. У пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки (кліренс креатиніну менше 20 мл/хв) доза препарату Бісопролол-ратіофарм не повинна перевищувати 10 мг 1 раз на добу (цю дозу можна розділити на дві). У хворих літнього віку корекції дози не потрібно. Застосування препарату рекомендовано починати з мінімально можливої дози. При відміні препарату дозу знижують поступово (щодня на половину дози). ПРОТИПОКАЗАННЯ: підвищена чутливість до бисопрололу або інших компонентів препарату, хронічна серцева недостатність у фазі декомпенсації, кардіогенний шок, AV-блокада II–III ступеня, синдром слабкості синусового вузла, синоатріальна блокада II ступеня, брадикардія (ЧСС <50 уд./хв), схильність до бронхоспазмам (БА, обструктивні захворювання дихальних шляхів), артеріальна гіпотензія (систолічний АТ <90 мм рт. ст.), пізні стадії порушення периферичного кровообігу, одночасне застосування інгібіторів МАО (за винятком МАО-В), вік до 12 років. ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ: З боку серцево-судинної системи: брадикардія, артеріальна гіпотензія (у тому числі ортостатична гіпотензія), рідко — уповільнення AV-провідності або посилення наявної AV-блокади, аритмії, поява/посилення проявів серцевої недостатності, погіршення периферичного кровообігу, перебігу хвороби Рейно, посилення наявної переміжної кульгавості. З боку ЦНС: підвищена втомлюваність, немотивована слабкість, запаморочення, головний біль, рідко — відчуття тривоги, дратівливість, порушення сну, депресія, сплутаність свідомості (особливо у хворих літнього віку), яскраві сни, пригнічений стан. З боку ШКТ: нудота, блювання, діарея, біль у животі, запор, підвищення рівня печінкових ферментів (Аст, Алт), гепатит. З боку дихальної системи: риніт, задишка, бронхоспазм (особливо у хворих з БА або обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі); Шкірні реакції: висип. З боку органа слуху: зниження слуху. З боку органу зору: сухість очей, біль в очах, кон'юнктивіт. Метаболічні порушення: підвищення рівня ТГ, гіпоглікемія. У пацієнтів з латентною формою цукрового діабету або маніфестацією цього захворювання можливе зниження толерантності до глюкози, маскування проявів гіпоглікемії. Існують повідомлення про посилення симптомів псоріазу або виникненні псориазоподобной висипки. У поодиноких випадках при лікуванні блокаторами ?-адренорецепторів спостерігалися алопеція, шум у вухах, збільшення маси тіла, емоційна лабільність, тимчасова втрата пам'яті, алергічний риніт, реакції підвищеної чутливості, аутоімунні порушення за типом системного вовчака, зниження статевої функції, дизурія, порушення смаку, неспецифічні порушення — м'язова слабкість, судоми, біль у м'язах і суглобах. ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ: застосовують з обережністю у хворих з AV-блокадою і ступеня, порушеннями серцевої діяльності і периферичного кровообігу, у тому числі при хворобі Рейно та метаболічному ацидозі. Блокатори ?-адренорецепторів можуть провокувати або збільшувати частоту і тривалість нападів вазоспастичної стенокардії/стенокардії Принцметала. Пацієнтам з ХОЗЛ препарат призначати не рекомендується або при необхідності застосовувати у більш низьких дозах (початкова доза — 2,5 мг/добу) в комбінації з бронходилататорамі. З обережністю застосовують препарат у хворих на цукровий діабет при значних коливаннях рівня глікемії і при метаболічному ацидозі. Для лікування хворих з тяжкою формою феохромоцитоми препарат застосовують тільки разом з блокаторами ?-адренорецепторів. Бісопролол-ратіофарм може маскувати симптоми тиреотоксикозу або гіпоглікемії. При ЧСС <50-55 уд./хв в 1 хв дозу препарату слід знизити. При застійній серцевій недостатності необхідно оцінити співвідношення користь/ризик через можливе пригнічення скоротливості міокарда. Лікування починають з мінімальної дози — 2,5 мг. Бісопролол-ратіофарм слід з обережністю застосовувати у хворих на псоріаз, у тому числі в анамнезі. Препарат може підвищувати чутливість до алергенів і вираженість алергічних реакцій. У пацієнтів з ІХС при раптовій відміні препарату можливий розвиток синдрому відміни. Тому відміну препарату та зниження дози слід проводити поступово. Кожна таблетка містить близько 130 мг лактози, у кожній рекомендованій дозі міститься близька 130-260 мг лактози, про що необхідно попередити пацієнтів з галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози/галактози. Препарат дає позитивний результат при проведенні допінг-контролю. У період вагітності можливе застосування препарату тільки після ретельної оцінки співвідношення користь/ризик для матері та плода. Враховуючи відсутність інформації щодо вмісту препарату в грудному молоці, його застосування в період годування груддю не рекомендовано. Препарат не слід призначати дітям віком до 12 років через відсутність досвіду застосування. Препарат не впливає на здатність керувати транспортом або іншими механізмами, але через можливість індивідуальних реакцій при застосуванні препарату (особливо на початку лікування) слід дотримуватися обережності. ВЗАЄМОДІЇ: протипоказані комбінації (із-за можливості зниження активності) з флоктафеніном, сультопридом, інгібіторами МАО (крім МАО-В). Алергени, що використовуються для імунотерапії, екстракти алергенів для шкірних проб у комбінації з блокаторами ?-адренорецепторів можуть провокувати розвиток тяжких системних алергічних реакцій. Не рекомендуються/вимагають особливої обережності комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію (верапаміл, дилтіазем, бепридил) у зв'язку із зростанням негативного впливу на інотропну функцію міокарда, АV-провідність, артеріальний тиск. Препарати, що містять клонідин, резерпін, альфа-метилдопу, не слід призначати одночасно з бісопрололом з-за можливого уповільнення ЧСС. Клонідин, дигіталіс, гуанфацин можуть пригнічувати АV-провідність. Якщо скасовують комбіновану терапію бісопрололу з клонідином, то після припинення прийому клонідину лікування бісопрололом необхідно продовжувати кілька днів, забезпечивши медичне спостереження за станом пацієнта. Комбінації, що потребують обережного застосування: антиаритмічні препарати класу I (наприклад, дизопірамід, хінідин, лідокаїн, дифенін, пропафенон); антиаритмічні препарати класу III (аміодарон, соталол); антагоністи кальцію (похідні дигідропіридину) — підвищення ризику розвитку артеріальної гіпотензії та серцевої недостатності. Дія інсуліну та пероральних гіпоглікемізуючих препаратів може посилюватися при одночасному застосуванні з бісопрололом. Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, подовження AV-провідності. Баклофен: підвищення антигіпертензивної активності. Контрастні препарати, що містять йод: блокатори ?-адренорецепторів можуть підвищувати ризик розвитку анафілактичних реакцій. Препарати, що блокують синтез простагландинів (зокрема НЕСТЕРОЇДНІ): зниження антигіпертензивного ефекту. Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу. Симпатоміметичні засоби: комбінація з бісопрололом може знизити ефекти обох препаратів. Трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини, інші антигіпертензивні препарати: посилення ефекту зниження артеріального тиску. Антигіпертензивні засоби (діуретики, інгібітори АПФ, блокатори ?-адренорецепторів) та нітрати потенціюють антигіпертензивну дію бісопрололу. Кортикостероїди: можливо зниження антигіпертензивного ефекту внаслідок затримки води і натрію. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифуран та ін) при одночасному застосуванні з блокаторами ?-адренорецепторів підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія деполяризуючих блокаторів нервово-м'язової передачі може посилюватись і подовжуватись під впливом блокаторів ?-адренорецепторів. Циметидин може зменшити кліренс блокаторів ?-адренорецепторів, які метаболізуються в печінці та, відповідно, збільшити їх біодоступність. Одночасне застосування рифампіцину дещо прискорює метаболізм бісопрололу, проте в такій ситуації коригувати дозу препарату немає потреби. Ксантины (аминофиллин, теофілін) можуть взаимоснижать терапевтичні ефекти при комбінації з блокаторами ?-адренорецепторів. ПЕРЕДОЗУВАННЯ: проявляється брадикардією, артеріальною гіпотензією, серцевою недостатністю, аритмією, бронхоспазмом, порушенням дихання, акроцианозом, судомами. Лікування: припинення застосування препарату, промивання шлунка, застосування ентеросорбентів (активоване вугілля), послаблюючі засоби (натрію сульфат). Якщо симптоми передозування не зникають, необхідна госпіталізація і лікування в умовах стаціонару. УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ: при температурі до 25 °С.
